Діалог

— Вітаю, пане, як Ви сьогодні?

— Дуже і дуже непогано, а Ви як?

— Увесь день клопотався з приводу однієї справи, старався, і, маю сказати, що все вийшло дуже і дуже непогано!

— А я ж собі і думаю, чого ж це Ви змокріли так, немов би мішки на залізниці тягали! Ну то давайте ж не тягніть, розказуйте!

— Залюбки, дайте лише трохи подих переведу… Почалось все сьогодні зранку. Я вийшов на прогулянку зі своїм песиком, як завжди пішов до озера. Але день сьогодні був зовсім і зовсім незвичайним! Тільки-но я вийшов на вулицю, я одразу відчув свіжість в легенях, окрім свіжості я відчув також і легкість, таку, як би щось мене підіймало в гору і забирало добрячу кількість моєї ваги.. робило невагомим.. дозволяло летіти. Трохи задумався про це, та Грім потягнув мене за собою, ми продовжили прямувати до озера.

— День сьогодні і дійсно приємний.

— Не те слово! Там на перевалі людей вже менше було, зняв ошийника, щоб Грім побігав, і почав дивитись на тополю поблизу стежки.

— Що ж в тій тополі такого, щось я не розумію до чого тут це все.

— Так-так. Коротше, щось заворожувало мене із самого ранку, мені захотілось втнути, ну або зробити, щось надзвичайне, неординарне, бажання щосекунди посилювалось. І тут, трохи згодом, собака загавкав десь серед кропиви, я подумав що він грався, а він знайшов там дещо.

— Певно щось важке і велике, еге ж?

— Так! То була повалена сосна, просто повалена, завтовщки сантиметрів 40, не надто висока. Я оглянув стовбур: це була повністю здорова сосна, кілець не було аж так багато, щоб вона була старою і не було червоточин чи паразитів, абсолютно здоровий стовбур.

— Біля нашого озера заборонено працювати лісничим, бо ґрунт буде зсовуватись.

— Це так, дерево не було зпилене. Воно розламане.

— Та й ураганів не було…

— І мені вдарила ідея, врешті зробити щось просто приємне і гарне. Я взяв той стовбур і потяг його до хати, це було нелегко, а я іще в такому одязі, люди дивились як на дивака. До речі, я обв’язав сосну ошийником Грому, так він його хапав і допомагав мені тягти!

— Ну і ну. Але все ж, що ж там Ви надумали, бо заінтригували і нічого не розказуєте! Тільки підводите.

— Я ніколи не займався різблярством, у мене серед книжок є самовчитель і інструмент по дереву батьків є і випалювач теж є, я надихнусвя і вирішив зробити дерев’яну шаблю для Івасика, весь сьогоднішній день клопотався. Дещо уже вийшло.. Власне ось заготовка, в коробці, погляньте.

— Ану ж покажіть, пам’ятаю я малим був і теж грався із зброєю дерев’яною… Ов-ва, в натуральну величину?

— Так, деревини чимало, стало на таку.

— А тут напис буде? Не бачу без окулярів.

— Напишу: «Чия відвага — того й перевага», козацьке прислів’я, а на звороті «Від батька»… Зараз інші часи, отак живем собі потроху і свого не знаємо, Івасик малий ще, я йому розказую про Україну, Січ, Русь, та то все слова, ну або книжки та фільми. Нехай буде йому доторкнутись до історії власноруч. Якщо зацікавиться, пізніше запишу його в юнацьку козацьку організацію.

— Зрозуміло.

— Бачите, я на нього подивився зовсім по-інакшому, не так як завжди, згадав своє дитинство, свою юність, себе.. Івасик уже людина, хоч і дитина. Можна йому подарувати комп’ютер або телефон, музичний диск або що, а я захотів подарувати йому Україну, щоб він теж готувався до того, щоб стати сином своєї Батьківщини, з її традиціями і звичаями, знав звідки він походить і приймав по своєму життю правильні рішення. Я люблю свого синочка, тому це роблю.

— Ви молодець, я думаю, сподіваюсь Івасику приємно буде.

— Дякую Вам на добрім слові! Мабуть, я піду вже, зустрінемось!

— Щасти Вам!

— І Вам!